Більше десяти років сперечаюся з однією людиною

Перша робоча розмова з моїм напарником відбулася в універі. Роботи тоді не було ні в нього, ні в мене, і ми обговорювали, як будемо її робити.

Відтоді минуло більше десяти років. Час від часу ми збираємо спільний проєкт, а між проєктами радимо одне одного, коли комусь потрібен спеціаліст. І сперечаємося. Один каже іншому, що той зробив погано, другий не ображається і лізе розбиратися, і десь посеред суперечки знаходиться правильний варіант.

Збіглися ми в тому, чого в резюме не перевіриш.

У нас близькі погляди на життя й спільні хобі, схожа дисципліна, і обидва вміємо визнати, що зробили криво, а потім спокійно вислухати це від іншого. «Умію приймати критику» в резюме пише багато хто. Перевіряється це першою суперечкою.

Усе це разом я називаю вайбом. Як людина працює, у якому темпі, як розмовляє і що їй близьке. Про спільну роботу вайб говорить мені більше за регалії.

Була й зворотна історія, з командою, з якою ми так і не зійшлися.

Сперечалися і там. Тільки коли щось ламалося, їм було важливо довести свою правоту і знайти, на кого це повісити, а мені хотілося полагодити і не з’ясовувати, хто винен, тим більше не переходити на особистості. З напарником суперечка закінчується тим, що ми знайшли, як правильно. У команді вона теж чимось закінчувалася. Зазвичай винним.

У профілі такого не видно. Там пишуть досвід і кейси, а що людина робить у хвилину, коли все впало, туди не вміщається.

Під конкретну задачу мені потрібна конкретна людина. Із пошуком у мене погано.

Біржа показує рейтинг і ціну. Картинка там гарна, і щоб зрозуміти, хто за нею, треба читати людину за тим, як вона заповнила профіль. Психологію мас я колись вивчав, але вгадувати одну людину за полем «про себе» мені не хочеться. У мережі з резюме в кожного регалії, у спільному чаті відгукується той, хто першим побачив повідомлення.

Вайб із усього цього передають тільки знайомі. Ми з напарником так і радимо людей одне одному.

А знайомих у мене мало. Працюю я здебільшого з дому, у 2021-му був карантин, потім війна, і шукати через особисті зв’язки стало ще складніше. До того ж я інтроверт, і знайомства заради підбору людей мене виснажують.

Водночас прошу я небагато.

Мені зручно працювати вдень, буває, що й у вихідні. У чаті я одразу пишу задачу, без розгону. Збиває мене повідомлення «привіт», після якого людина замовкає і чекає. Я відповідаю «привіт», і далі ми чекаємо вдвох.

Працювати асинхронно, кожен у своєму темпі, і з людьми, перед якими не треба прикидатися, на мій погляд, нормальне бажання.

Якщо зійшлися, за першим спільним проєктом приходить другий, а там і десять років.

Тому я роблю Folkso. Він шукає людей через ChatGPT і Claude під справу і за вайбом, а що я під цим розумію, записано в маніфесті.

Хоча свого напарника я знайшов без жодного пошуку. Ми просто вчилися в одному універі й розмовляли про роботу, якої ще не було.

Чи впізнав би я його сьогодні в чиїйсь видачі, не знаю.